Історія села Юр’ївка у викладі Іванченка Володимира Івановича
Село Юр’ївка засновано у 1860 році на місці ногайського поселення Беш-аул державними селянами з села Миколаївка Бердянського повіту, переселенцями з Ахтирського повіту Харківської губернії та Дніпровського повіту Таврійської губернії. Перші переселенці прибули з Миколаївки на місце колишнього ногайського поселення 6 травня 1860 року на свято Юрія-Георгія Побєдоносця. У перших поселенців були прізвища: Бондаренко, Безсусідній, Білоровський, Величко, Гавриленко, Дем’яненко, Захарченко, Іванченко, Карпенко, Макаренко, Михайличенко, Кулібаба, Лобода, Чепіга, Ставицький, Трохименко, Шамрицький, Бойко.
Всі переселенці прибули на нове місце і знаходилися тут під охороною поліції.
Перші оселі почали будувати у низині вздовж лівого берега річки Лозуватки в один ряд та вище по берегу, там де зараз знаходяться вулиці Комарова, та астково Гагаріна, Червоноармійська і Комсомольська.
Переселенці з Дніпровського повіту приїхали у 1861 році й поселились на місці нинішньої вулиці Нестеренко. Вони мали прізвища: Тригуб, Брусняк, Шаповал, Стрюк, Савон, Очеретній, Бас, Талан, Снісаренко, Ткаченко, Довбаш, Дубовик, Токмань, Садовий, Григоренко, Холодняк, Круглик.
Переселенці з Ахтирського повіту Харівщини також переселились у 1861 році на місце нинішньої вулиці Миру. Серед них були такі прізвища: Гончар, Бовкун, Гончаренко, Пилипенко, Семененко, Логвиненко, Придибайло, Дем’яненко, Сліпуха.
У цей же рік до Юр’ївки прибули переселенці з Росії – Орловської та Курської губерній. Сільська громада наділила їм землю на місці нинішнього села Калинівка, якого в той час ще не було (його повторно заснували вихідці з Юр’ївки у 1921 році). А місце поселення росіян мало назву Мушка. Ця назва походила від того, що землі юр’ївської громади було нарізано довгою і вузькою смугою, на кінці якої був виступ, що нагадував мушку на дулові гвинтівки. Мушківці побудували собі землянки і деякий час (за переказами близько трьох років жили там). Пізніше на сільському сході було вирішено переселити їх до села Юр’ївка на лівий, чорний берег річки Лозуватки, який називали Чорною горою. Так цих поселенців і називали – чорногорцями. Вулиця чорногорців стала продовженням поселенців з Ахтирщини, тодішньої Харківської (нині Миру). Серед російських поселенців були поширені такі прізвища: Асламов, Кузьмін, Щербаков, Сусоєв, Ригалін, Росіхін, Чаплигін, Скоркін, Грузінцов, Талалаєв, Шипанов, Мєзєнцев, Каліненко, Коношенко, Пушкін, Міхайлов, Буканов, Морозов.
В Юр’ївці у 1862 році було збудовано дерев’яну церкву, яка у листопаді була освячена у честь і пам’ять святителя Іоанна Златоуста. В цій церкві з 1 січня 1863 року заведена метрична книга, а у 1864 році ісповідна підписна книга. Ці книги були прошнуровані і закріплені печаткою Таврійської Духовної Консесторії за № 5553. Ці книги з інформацією про всіх мешканців села зберігалися у церкві до 1921 року. Пізніше їх було здано до архіву. Ця церква проіснувала до 1904 року.
Для переселенців на новому місці було виділено 3884,1 десятини землі (1 десятина приблизно дорівнює гектару) На ревізьку душу, тобто селян, які потрапили під перепис 1858 року виділялося 2,5 десятини ріллі й одну десятину толоки. На чоловіків, що народилися після перепису наділяли 2,5 десятини. Всім поселенцям, крім того було безкоштовно виділено 0,6 – 0,7 десятини під садибу. Згідно царського указу 1866 року «Про землеустрій державних селян» було встановлено щорічно викупні платежі за землю, а також подушний, земський, казенний, волосний та мирський податки. У сумі вони складали 1 рубль 20 копійок за десятину. Була своя земля і у церкви – 49,5 десятин ріллі та більше десятини сіножатей. Ця земля була вимежувана згідно припису Таврійського губернського управління від 28 червня 1867 року за №4575. Юр’ївська громада виділила 1958 квадратних сажень землі з двома хатами для церковного причту(1кв. сажень = 4,55м2). Земля знаходилась у двох місцях. Садиба священника займала 1408 кв. сажень, псаломщика 505 кв. сажень. Запис про дарування зроблений і затверджений старшим нотаріусом(виписка із кріпосної книги з Таганрозького архіву за 1909 рік по Бердянському повіту під №6048). Хата для священника була збудована у 1870 році, а для псаломщика у 1884 році. Середній прибуток церкви від здачі в оренду землі , залежно від урожаю складав 10-15 рублів.
Розвивалася на селі й освіта. У 1869 році у Юр’ївці було відкрито перше земське училище, а у 1872 році друге земське училище. У 1884 році була відкрита 2 класна церковно-парафіяльна школа. Працювала й недільна церковна школа. Вона знаходилась у будинку церковного старости. На її утримання церква виділяла 100 карбованців у рік.
Перші хати поселенці будували майже всі з саману, який обмазували глиною. Більшість було накрито комишом та соломою.
З перших років переселенці активно розвивали господарство. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, коноплі. Розводили велику рогату худобу та вівці. Люди, які не приписані до общини не мали надільної землі, дехто з них наймитував, торгував або ремісникував. Багато сімей щорічно змушені були шукати заробітку за межами села. Найбільше йшло служити у німецьких колоністів, працювали у шахті на Корсак Могилі добуваючи залізну руду. Ця шахта належала бельгійській компанії. Шахтарі там щосуботи отримували заробітню плату по 6-7 рублів. Багато хто наймитував у садибі відставного царського генерала Ліповецького (у районі нинішнього села Тарасівка). У нього був великий маєток, тож доглядали за господарством та величезним парком. У ньому росли рідкісні для нашого краю дерева та кущі. У парку було розбито багато алей та клумб з квітами, вільні місця засіяно спеціальною травою, яка постійно скошувалася і завжди була зеленою.
На початку 20 століття у Юр’ївці знаходилось близько 38 підприємств. В селі було 7 млинів-вітряків. Відомо, що два з них належали Лободі Семену Захаровичу, які стояли на церковній площі. Зараз на місці одного стоїть школа, на місці іншого Будинок культури. Млини було спалено у 1943 році під час відступу з села німців. Один з млинів стояв за селом (за межами нинішньої вулиці Степової). Він належав Грузінцову. Ще один млин належав сім’ї Бойко. Два млини належало Холодняку Кіндрату Леонтійовичу. Ще один Захарченко Назарію. Крім того біля базарної площі було збудовано олійницю. Преса в ній не була, а олію давили колодами. Належала олійниця Лободі Семену Захаровичу. Сім кузень, які працювали у селі належали сім’ям Талан, Григоренко С.Т., Гавриленко, Лободи С., Дем’яненко М., Буканова І., Буканова С. Столярні майстерні належали Дем’яненко Я., Логвиненко, Семененко, Макарено П.А. Бондарна майстерня належала Мезерову М.С. Колеса виготовляли в майстернях Дем’яненка Г.У., Логвиненка, Пилипенка, Макаренка П.А. В селі була й гончарна майстерня. На жаль прізвище не збереглося, але звали гончаря Євгеном, жив по вулиці, що зараз називається Нестеренко. Глину заготовляв у балці поруч з якою жив, робив посуд, випалював і продавав на місцевому базарі. В селі були кравецькі майстерні, які належали Ставицькому А.І, Лободі Р.Х, Садовому Д, Нестеренко М.С., Симоненко М., Сапожні майстерні належали Дем’яненку А.О., Якименко Гр.. Були й дві чинбарні, що належали Ставицькому М.Г. та Юрову Д.
В селі Юр’ївка була Базарна площа, яка знаходилась центрі села біля церкви. Зараз на цьому місці прицерковний парк. Базар збирався три дні на тиждень – неділю, вівторок і четвер. На торг сходилися і з’їжджалися не тільки юр’ївці, а і жителі інших сіл. Вперше базар почав збиратися у 80-ті роки XIX століття й існував до колективізації 1930 року. У центрі Базарної площі стояв пам’ятник першим поселенцям, засновникам села Юр’ївка. Пам’ятник було споруджено у 1910 році до 50 річчя заснування села. Кошти на його будівництво виділив селянин Холодняк Кіндрат Леонтійович. Пам’ятник мав класичний для того часу вигляд – куб зі шпилем увінчаний хрестом. Зовні пам’ятник було оздоблено білою мармуровою плиткою, а по ребрам куба плитка була блідо-рожевого кольору з витесаним рослинним орнаментом. По кутам пам’ятника було встановлено фігурні бетонні вази для квітів. На початку 50-х років ХХ ст., на комсомольському суботнику, пам’ятник розібрали, всю площу зорали і посадили парк.
На початку ХХ століття у нашому селі було декілька крамниць. Поблизу арочного мосту знаходилась казенна вино-горілчана лавка. З однієї сторони цього будинку була лавка, з іншого квартира для продавця. Продавцем цієї лавки довгий час був відставний унтер-офіцер, георгіївський кавалер, Пірін Терентій Маркович. Його після звільнення у запас у 1903 році зі спеціальною грамотою про працевлаштування продавцем казенної вино-горілчаної лавки було направлено до Бердянського повіту Таврійської губернії. Бердянська земська управа й направила його на роботу до села Богородіцьке де він і працював до 1917 року.
